ТЕМА. Акмеологічне зростання вчителя фізичної культури в умовах модульного навчання
Термін “акмеологія” походить від давньогрецького “акме” й визначається як “вища точка, зрілість” (дослівно “акме” – вершина, квітуча пора). Акмеологія – галузь наукового знання, комплекс наукових дисциплін, об’єктом вивчення якої є людина в динаміці самоактуалізації її творчого потенціалу, саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різних життєвих сферах, у тому числі в освіті, самостійній професійній діяльності, системі підвищення кваліфікації . Найбільшого значення та розвитку сучасна акмеологія набуває в управлінській, педагогічній, методичній діяльності. Професійна зрілість, професіоналізм вчителя та їх удосконалення є предметом педагогічної акмеології. Під педагогічною акмеологією вчителя фізичної культури будемо розуміти його професіоналізм, що формується в різних формах методичної роботи системи післядипломної освіти в контексті модульного навчання школярів. . Вони визначають його як сукупність особистісних характеристик людини, необхідних для успішного виконання педагогічної діяльності, визначається поняттям “професійна компетентність”, яке відображає єдність теоретичної й практичної готовності педагога . А. К. Маркова (1996) виділяє кілька видів професійної компетентності, наявність яких указує на зрілість людини в професійній діяльності: спеціальна компетентність; соціальна компетентність; особиста компетентність; індивідуальна компетентність; компетентність учителя в галузі здоров’я. На думку науковця, виділені компетентності забезпечують педагогічну майстерність учителя.
Педагогічна (професійна) майстерність – сукупність певних якостей особистості вчителя, які зумовлюються високим рівнем його психолого-педагогічної підготовки, здатністю оптимально розв’язувати педагогічні завдання (навчання, виховання та розвитку школярів) . На сьогодні вчителю фізичної культури повинні бути притаманні такі якості, як: – знання предмета діяльності (учитель повинен вільно й гнучко оперувати інформацією, бачити зв’язки в складній структурі доказів, уміти легко подавати учням знання та націлювати їх на оволодіння ними) ; проводити на високому методичному й науковому рівні навчання учнів відповідно до програми та методики фізичної культури, використовуючи при цьому найефективніші прийоми та засоби навчання; – прагнення до самоосвіти (тісно пов’язане із зацікавленістю вчителя, натхненням до роботи, що, зі свого боку, підвищує емоційно-вольовий вплив педагога на учнів); – любов до дітей (до кожного учня треба підходити з оптимальною вірою – може стати кращим!); – розумна вимогливість (дисциплінує учня, змушує замислитися над своєю поведінкою, гальмує негативні й стимулює позитивні вчинки); – почуття міри (вимагаючи, важливо вміти поставити себе на місце учня); – педагогічний такт (проявляється в умінні педагога створювати основу здорових стосунків); – особистий приклад (у ставленні до справи, дітей, уміння поважати, у міру вимагати та допо- магати); – уміння контролювати свою діяльність і поведінку (витримка, терпіння, урівноваженість, об’єк- тивність, чулість, доброзичливість, щирість тощо); – спостережливість (допомагає вчителю за деякими зовнішніми ознаками, відтінками зрозуміти й ніби побачити учня зсередини); – винахідливість (допомагає нейтралізувати негативні реакції школяра, відновити доброзичливі стосунки); – уміння користуватися голосом, мімікою, жестом; – педагогічна прозорливість (уміння усвідомити, визначити можливі утруднення під час майбутньої зустрічі з учнями, а також у процесі безпосередньо спортивно-оздоровчої діяльності для по передження чи нейтралізації небажаних учинків, можливість фіксування змін у розвитку підопічних і на цій основі створення системи обдуманої, достатньо аргументованої власної діяльності).
Викликають інтерес наукові праці І. А. Зязюна, який є фундатором науково-практичного напря- му щодо утвердження педагогічної майстерності педагога в системі як середньої, так і вищої освіти в Україні. Дослідник розглядає сутність педагогічної майстерності в різних аспектах: як найвищий рівень педагогічної діяльності (характеризуємо якість результату) та як вияв творчої активності особистості педагога (характеризуємо психологічний механізм успішної діяльності). За трактуванням ученого, педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі . При цьому І. А. Зазюн виділяє чотири основних професійних рівні педагога: І. Пасивний – проявляється найчастіше в педагогів-початківців, які ще не володіють викла- дацькими уміннями та навичками, а також у людей, не зацікавлених професією вчителя ІІ. Ситуативний – відрізняється цікавими прийомами, знахідками, які використовуються сти- хійно або час від часу. Учителеві не вистачає стабільності, майстерності під час щоденної підготовки та при проведенні занять. ІІІ. Активний – спостерігається, як правило, у педагогів зі стажем, але трапляється, що й молоді спеціалісти демонструють високий рівень професіоналізму за тими чи іншими критеріями. Уроки вчителів цього рівня та стилю відрізняються чіткістю вимог, стабільністю, що полегшує роботу учням. Саме тому й контрольні зрізи, проведені цими педагогами, показують досить високий рівень знань школярів. ІV. Творчий – характерний для вчителів з яскравою індивідуальністю, які мають особливі здо- бутки в технології навчання. Саме тому іноді важко відшувати параметри для аналізу подібних уроків. На сьогодні учитель фізичної культури мусить володіти фактичними даними предмета в межах програми. Він зобов’язаний навчитися інтегрувати тематичні знання як у самому предметі (внут рішня інтеграція), так і через міжпредметні звязки з дисциплінами медико-біологічного, психолого- педагогічного блоків (зовнішня інтеграція). Перед учителем фізичної культури сьогодні постають завдання – сприяти формуванню гармо нійно розвиненої особистості. Проте питанням формуванням особистості як учителя, так і учнів в умовах модульного навчання залишаються поза увагою сучасних учених. Професійна підготовка фахівців фізичної культури та спорту . Розв’язання освітніх, виховних та оздоровчих завдань сучасних навчальних модульних програм обумовлює різноманітність функцій, які покликаний виконувати вчитель фізичної культури: 1) виховних (формування морально вихованої, ідейно переконаної особистості школяра). 2) освітньо-просвітницьких (передача учням знань, умінь, які пов’язані з виконанням фізичних вправ, просвітницька робота в галузі фізичної культури з батьками учнів, котрі бажають займатися зі своїми дітьми фізичною культурою) 3) управлінсько-організаторських (організація уроку та занять спортивних секцій, організація спортивних змагань, створення фізкультурного активу та управління ним). 4) проектувальних (перспективне та поточне планування заходів із фізичної культури, нав- чальних навантажень, досягнення учнями певних результатів, конструювання уроку – підбір навчаль- ного матеріалу з урахуванням завдань уроку, віку учнів, специфіки класу, статевих особливостей). 5) адміністративно-господарських (придбання та ремонт спортивного інвентарю, туристичного спорядження, створення й благоустрій шкільних спортивних майданчиків тощо), які визначають різні сторони його педагогічної діяльності. . Однак, усі ці дослідження не порушували питання комплексного підходу до формування професійної майстерності вчителя через утвердження ключових професійних компетентностей (ціннісно-смислові, інформаційна, навчально-пізнавальна, саморозвитку та самоосвіти, комунікативна, соціальна, продуктивної творчості) у контексті вимог чинних навчальних програм шкільного курсу “Фізична культура”. Завдання дослідження – визначити основні аспекти акмеологічного зростання вчителя фізичної культури та виявити можливості методичних служб системи післядипломної освіти. Методи дослідження – теоретичний аналіз науково-методичних джерел, системний аналіз, порівняння, узагальнення. Це дає підставу для актуалізації проблеми модернізації науково-методичного супроводження безперервного професійного зростання вчителів фізичної культури до модульного навчання школярів. Сьогодні, на думку В. М. Руссола , учителеві потрібно вчитися, враховуючи певні принци: – доросла людина – це незалежна самостійна особистість, яка сама визначає свою позицію, сама обирає спосіб діяльності, а у зв’язку з цим – професію, місце роботи, готовність до відповідальності за діяльність і результат. Чим більше самостійності, тим вища відповідальність; –дорослі мають накопичений досвід, який можна й треба враховувати та використовувати як джерело знань та опори для нарощування; – у дорослих людей, сприйнятливість до знань прямо пов’язана з конкретним періодом життя, зі змінами соціальних ролей і професійної діяльності; – дорослий дотримується тієї точки зору, коли йому потрібні лише ті знання, котрі він зможе застосувати негайно. Цим він відрізняється від школяра, дитини, студента, у яких найвищим мотивом є пізнавальний інтерес, допитливість. Отже, йому потрібно довести актуальність саме цих знань як необхідної умови його успішної діяльності та як головного мотиву навчання, і саме такі знання доносити до вчителя. Це зумовлює певні вимоги до складання програм, змісту навчання: – навчання повинно бути особистою справою педагога. Він є першою зацікавленою особою. У цьому першооснова особистісно орієнтованого змісту й організації навчання. Проте це абсолютно не означає, що перед учителем не ставляться обов’язкові освітні й навчальні завдання та завдання. Навпаки, йдеться про те, що потреба в них має бути особистою та особистісно трансформованою; – навчання повинно бути орієнтоване на конкретні завдання, конкретні знання, конкретні вміння. Проте, якщо в програмах курсів, семінарів, методичних об’єднань не були передбачені стратегії “переносу” знань у життєві ситуації, а на робочому місці не створена ситуація обов’язковості їх ви- користання, удосконалення, вимогливості до якості та результативності педагогічної діяльності, уся попередня навчально-методична робота виявляється марною. Висновки й перспективи подальших досліджень. Отже, методична робота з учителями фізич- ної культури, на нашу думку, сьогодні повинна створити благодійні умови для збалансованого Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві : збірник наукових праць поєднання теорії й практики, де фахівець мав би можливість знайомитися не лише з педагогічними новаціями, а й набувати умінь ними користуватися й оптимально застосовувати їх у професійній діяльності в сучасних оновлених умовах. Отже, процесу професійного росту (професійній майстерності) педагогам має бути приділено максимум організаторської й управлінської уваги. Це вимагає розроблення алгоритму акмеологічного зростання вчителя.
Немає коментарів:
Дописати коментар